Найяскравішими завжди є перші асоціації, що виникають від почутого слова, фрази. Тому почну саме з цього.
Вираз «Школа майбутнього» для мене асоціюється з купою новітнього обладнання, де учні працюють за комп’ютерами побудованими виключно на нано-, чи ще якихось технологіях. Всюди багато роботів, що виконують за нас різну роботу. Звичайно ж картина водночас яскрава і перспективна.
Проте це тільки перше враження. Далі йде,так би мовити, переосмислення: хіба можуть якісь технології замінити таку вже звичну і класичну схему навчання?! Для цього потрібно дуже багато часу. Людина створила робота. Вона його розуміє, але ж робот не завжди розуміє нас! Як йому пояснити, що ми на відміну від нього всі такі різні. А куди подіти нашу душу, наші тривоги й дитячі страхи? Хіба робот зможе дати раду нашим клопотам?
Як на мене з людьми повинні працювати люди.
Ніхто не відмінить повсякденних проблем учня, його переживань, першого кохання. Ці всі чинники спонукають нас до розмірковування. Я думаю комп’ютер може замінити людину лише в тій сфері, де не задіяні струни душі людської. Вже зараз, на мою думку, людина відчуває брак спілкування, і ніяка машина не замінить людини. А самотність приведе нас до захворювань.
Я впевнений, що незабаром ми працюватимемо виключно за допомогою сили думки. Уявіть картину класу в момент контрольної роботи: жодного звуку, тільки думки літають по класу! Або ж інший варіант: вчителі автоматично вловлюють думки учнів, така собі телепатія на уроці. Тому, я думаю, у школі майбутнього вчителі залишатимуться душевними людьми, які зможуть допомогти учням у будь-яких справах, а учні і надалі чекатимуть на такі необхідні, чисто людські поради вчителя.

Мероник Андрій 10 клас,15 років.
ЗОШ I-III cт. №2
м. Борщів